Острови за межами реальності (Тогіанськи острови, Сулавесі)
10 мар. 2015 г.
5 мин. чтения
Ось вона ця тема, про яку я можу завжди згадувати, завжди говорити, тисячі разів переглядати фотки. Тогіанськи (Тогеанські) острови назавжди полонили моє сердце!
Коли я дивлюся на карту, а на ній навіть не відображається та частиночка суші, на якій я була, я просто впадаю в транс: наскільки безмежен цей світ, і які мізерно малі ми в ньому!
Ми провели на островах тиждень, відвідали три курорти, це найкращий відпочинок, скажу я вам! знаєте чому? тому що там немає зв'язку та інтернету, весь світловий день та вночі немає електрики, відсутні будь-які мас-медіа. Коли ви в останнє так відпочивали? впевнена, що дуууже дуже давно, а можливо зовсім ніколи! ТИЖ-ДЕНЬ! телефон я все ж таки використовувала, але лише в якості офлайн-словника і камери. Додайте до цього прозоре екваторіальне море, білий пісочний пляж, рифи національного парку, мандрівників-однодумців і трьоразове харчування. я ж кажу, це найкращий відпочинок!
Читайте эту статью на русском :)
Більш за все мені сподобалися 2 курорти - Poyalisa Cottages & Bolilanga Resort.
Пояліса підкорила своєю душевністю. Нас зустріли там як рідних. Острів можна обійти за 3-5 хвилин, не поспішаючи. На острові близько 12 котеджів, плюс столова на окремому острові, до якого під час приливу треба пробиратись по коліно у воді. Настільки відчуваєш природу коло себе. Доміки прості, без розкоші. Два невеличких пляжа. Можна плавати навколо з маскою. Але під час відливу трохи важко заходити у воду, коварні рифи і морські водорості. У нашого бунгало тераса виходила на один з пляжів, де ми із задоволенням читали книги і спостерігали за морем. Особливо подобались чаювання-полуденики, Персонал був настільки милим, що приносив пригощання кожному в котедж. Ми трохи відчули себе як на селі у бабусі - нічого не робиш, свіже повітря, лише їси та їси :) зрозуміло, на острові немає жодного магазину, тому снеками краще запастись завчасно. однак трьохразове (а включаючи полудник - 4-х) харчування тут за розкладом. ще це нагадало мені піонерський лагер, власне в піонерському як такому я не була, беручи до уваги мій вік, однак в а-ля піонерському провела всі свої літні школьні канікули. Хлопці і дівчата тут тільки не по 13 років, а починаючи з 25 і старше. Вечорами ми грали в карти, настольні ігри або розмовляли за чашечкою кави. Дивовижно, які різні життєві історії у людей. У всіх за плечами своя доля і свій досвід. Дуже приємно почути, поділитись, обмінятись враженнями, і неодмінно чомусь навчитись. Після Пояліси багато з нас роз'їхались по різним курортам, але потім ще неодночасно пересікались на якісь півгодини десь, і ці знайомі незнайомці здавались давніми друзями, яких ти не бачив сто років і зрештою зустрівся.
вид з котеджу
Боліланга підкорив іншим. З цим курортом скоріше пов'язані морські спогади. Ззовні цей острів трохи більше, і дещо комфортніше, чи-то модернізованіше. Побудований дере'вяний пірс з альтанкою, зацементований берег від розмивання водою, скляні поверхні на столах в столовій, навіть пальми, здавалось, висаджені в спеціальному порядку. Спочатку це, пам'ятаю, нас трохи засмутило, адже курорт здавався більш пихатим і штучним, але після 4 днів до хорошого звикаєш швидко.
тут навколо також чудова підводна фауна. плавати-непереплавати. проте ми вирішили взяти екскурсію на цілий день і поїхали вивчати підводний світ на один з найбільших рифів Тогеанських островів. На жаль, моя камера тоді не працювала під водою, але як там надзвичайно гарно!
Рифи найрізноманітніших форм і розмірів, пухнасті і тверді, у вигляді труб органу і грибів, я би із задоволенням дала їм якісь більш наукові назви, проте я профан у цьому питанні. А риби! маліпусеньки і громадні, гіперактивні і нерухомі, від бархатисто-чорного відтінку до хамелеонів! я часто бувала набирала в трубку води, оскільки не могла стримати емоції і починала розмовляти сама з собою, як ось "о, подивись на цю! а це ще хто така? ха-ха, яка кумедна! йди-но, йди-но сюди, куди ти пливеш?!" і т.д. але виходило зазвичай щось типу "мг-бг-угу" і пухирці з повітрям виривались з трубки.
Екскурсія також передбачала ланч на одному із найгарніших пляжів абсолютно безлюдного острову - Carina Beach. Вода там температури парного молока, можна годинами розмовляти в морі. Ходили вздовж пляжу, знайшли одного павучка, такого гарного, але мабуть ядовитого. Лапки в нього були по парах, а на спині можна розгледіти чіткий звичний нам смайл на жовтому фоні, на додаток був такий гарний візерунок, як-то на срібному королівському кулоні.
А ось далі нас очікувало озеро з медузами, але не з тими, що жалять, а з дуже милими невинними створіннями, що у вічному русі кудись направляються. Я навіть уявити не могла, що їх так багато. Вода трохи мутна, і коли поринаєш вперше думаєщ, ну і де ж вони. а через секунду вони раптом починають з'являтись нізвідки, рокриваючи свій купол як легені при диханні. коли сонце проникало під воду, вони, завдяки своєму розкрасу, набували якогось божественного світіння. Таких озер можна на пальцях перерахувати. Це найнатуральніший заповідник, адже там зовсім немає хижаків, саме тому вони відчувають себе там найбільш спокійно. Я розібралась трохи зі своєю камерою і навіть зробила декілька фоток і змонтувала селфі-відео.
Недалеко від озера знаходиться ліс із мангрових дерев, які, до речі, за своєю природою відносяться до непоновлюваних ресурсів. Окрім того, що вони здатні жити і виживати у підсоленій воді, їх особливо вирізняє також зовнішність, вони зростають частково залиті водою, а кореневі системи створюють такі хитрі сплетіння, що додають цьому лісу загадковості. сонце попадає туди лише окремими промінями, тому гра тіней особливо чітка і трохи лякаюча, мені здається це місце стало б класною площадкою для фільму жахів.
Побудувати пірс на Боліланзі було гарною ідею. Він заходить далеко у море і дозволяє комфортненько облаштуватись і спостерігати, як сонце заходить за гори. Вечорами з боку іншого острова завжди був шторм і гроза, і небо палало темно-червоною загравою і блискучими молніями.
Цікавий факт, який я власне зрозуміла вже на шляху з островів на паромі. Боліланга здавався мені дуже знайомим місцем, хоча зрозуміло, що я там не була до цього. Але щось воно мені нагадувало. І це відчуття мене не покидало, поки я не звернула увагу на заставку свого айпода. Памятаю, як 2,5-3 роки тому я дізналась, що можу качати картинки з інтернету, і вирішила установити собі заставку. Вибрала декілька: дві абстракції з навушниками і метеликами, стежку посеред рисових полів на фоні закату (!) і дерев'яний пірс в лазурному морі з пальмами на пляжі. Я чітко пам'ятаю, що змінила абстракцію на пірс, тому що вирішила, що кожний раз, коли я буду розблоковувати айпод, я буду уявляти собі цей курорт, тому що дуже хочу туди поїхати. Пару місяців по тому, я звісно забула про цільове призначення цієї картинки. і уявіть моє здивування, коли я включаю плеєр і вдруг усвідомлюю, та я ж тут була! я мріяла сюда попасти. так, це було три роки тому, але я і не ставила часових меж, але я тут була! я від всього серця цього бажала! якщо я згадала, як я встановила заставку, значить я дійсно пропустила це бажання через себе, і воно оселилось у моїх думках! і реалізувалось! :) це такий маленький відступ від розповіді - мрійте панове!
Але найдивовижн тут ночі! коли з'являються зірки, розумієш, що небо полоняє твій зор! Інше диво відбувається у воді - при найменших руках світиться планктон. Коли на острові гасне світло, море перетворюється на казку. Одна справа спостерігати з пірса, і зовсім інша - плавати у воді. Нереально засняти це на камеру, але це як на заставці діснеївського мультика, іскорки супроводжують будь-який твій рух. магія! воістину дитяча радість!
адже, що більше нам запамятовується, те, що супровджується сильним емоційним потрясінням. О, мені здається, я пам'ятаю кожний діамант планктона! поринаючи у спогади, переживаю це щастя знову, не вірю, що це дійсно сталося. незабутній досвід!
Загалом, що ж тут ще додати, коли словами просто неможливо виразити весь спектр емоцій! я від душі всім бажаю тут побувати!
Комментарии